Партнерські посилання
Вивчення
				іспанської мови онлайн - українською
Іспанська мова - це просто! Мовний Центр Вишинських

Із циклу "Душа іспанців", №4 Мадрид, 29 листопада 1903р.

Переклад: Василь Вишинський

Мігель С. Олівер

Мальоркська душа

Вивчення жодної іншої дисципліни не є таким відсталим в Іспанії, як вивчення географії. Саме ця відсталість змушує мене зробити деякі попередні зауваження. Мальорка – це лише острів, хоч і головний з балеарських, і мова йде про “мальоркську” душу, а не “балеарську”, оскільки дуже і дуже рідко на островах одного архіпелагу зустрічаються люди з однаковими уподобаннями, духовними та культурними цінностями. Дуже часто навпаки, між жителями сусідніх островів можуть існувати суперечності, упередження і навіть ненависть. Як кубинець не схожий на пуерторіканця, так і житель Мальорки не схожий на жителя Ібіци, і ще менше на жителя Менорки. Кожний острів утворює маленький світ, самовпевнений і замкнутий в собі. А якщо до цього ще додати вплив різних політичних сил, чи то з боку Франції, чи то з боку Англії, які домінували кожна в свій час над Меноркою аж до минулого століття, то зрозуміємо неможливість зведення до спільного знаменника характерів всіх балеарців.

Мальоркська селянка
Мальоркська селянка
Мальорка, щонайменше завдяки своїй площі, завдає тон і акумулює певні первинні та головні риси характеру, які притаманні для мешканців інших островів. Острівне населення має каталонське походження, але крізь призму віків, протягом менше 700 років, розтратило ту бурхливу силу, вірулентність та бадьорість свого характеру, які навіть тепер вирізняють каталонців з поміж інших. Боротьба селян проти міщан в XVст., повстання Херманій в XVI ст. (сповнені кривавими епізодами та кровожерливими персонажами, які, схоже, можна співставити з Жакерією та Якобінською диктатурою) залишили цей народ виснаженим і наче обезкровленим. Після завоювання (1229), острів був заселений піренейськими магнатами та феодалами, знатними марокканцями, торговцями та буржуа з Барселони, і це перетворило його в справжню колонію Каталонії. Цей тип видозмінювався, еволюціонуючи з часом та в умовах різнобарвності середовища, допоки не зупинився в певній точці солодкуватої і почесної дряблості, (як би то я сказав) “креольської” байдужості. Житель Мальорки чимось схожий на східно-іспанських креолів.

Він витончений, піддатливий, проникливий. Вирізняється схильністю до пасивного уподібнення, яке соціологи називають денаціоналізацією одного народу іншим, і ця здатність чітко проглядається в нашому народі. Каталонець, кастилець, роками живуть поміж нас, і до смерті зберігають незайманою свою своєрідність, свій акцент, свої пучеро і поррон. Будь-який мальоркський робітник, що переїжджає до Барселони, менше ніж через вісім місяців чудово розмовляє каталонською. Житель Мальорки не абсорбує чужого допоки живе на острові, ну хіба що через 2-3 покоління, але моментально розчиняється за межами острова. Американізуються наші емігранти в Латинській Америці, так само як офранцузилися в Марселі, в Ліоні чи в Бордо торговці апельсинами з муніципалітету Сольер. Проте це не заважає багатьом з нас перебуваючи поза межами острова відчувати те, що ми називаємо аньйоранса.

Безумовно, ця туга має більше від "географічного" ніж від "духовного". То лише меланхолійна прив’язаність до глиби землі, як я вже казав в іншому місці, такі почуття може мати як і людина так і перепел. Щоб почуття туги за Батьківщиною відрізнялося від почуття гордості, мальоркійцю бракує поваги до єдності нації. Це почуття дуже притуплене, так немовби він не належить до інтелігенції, а отримав це почуття опосередковано, читаючи книги. Далекі від почуття гордості за своє походження, особливо останні 20 років, деякі мальоркійці намагаються приховати його. Часто студенти з Мальорки зляться, якщо їх в Мадриді називають каталонцями або остров’янами, вважаючи себе поміченими ганебним тавром, подібним до того, яке придворні холуї приписують певним комаркам, як от нещасній та милій Ґалісії. Одного разу до "сепаратистів" за наміром треба додати "сепаратистів" за діями, себто тих, що розділяють країну своїми діями, і це зло в чотири рази древніше і дурніше. Ґалісійський поліцейський, ґалісійський візник води, ґалісійський кучер, ґалісійський нічний сторож, стають героями сатиричних творів, створюючи праобраз, який вже набив оскому в іспанському театрі, а це не що інше, як кинджальні удари спрямовані в серце Іспанії. Автори тих книг відкрито проявляють свою непристойність та неввічливість. І там, де бездарні автори знаходять лише коров’ячі екскременти, такий собі Лопес де Аяла збирає нев’янучі та запашні рози ідилії, як в творі "Консуело".

Саме народної єдності бракує жителям Мальорки. Тисячі і тисячі молекул не з’єднуються за допомогою спорідненості чи спільного почуття. Житель Мальорки не є сепаратистом навіть в тому розумінні, в якому всі інші остров’яни ними являються. Він не є антиіспанцем чи антипатріотом, а лише анапатріо. Все, що стосувалося військових звитяг на Мальорці та офіційна зустріч героїв Рамблясо, було поверхневим, вигаданим та маскарадним. Організовано це було містом, під впливом колонії, що жила на бюджетні кошти, або тими городянами, які читають газети, проте, хоч не хоч, після всього цього, довелося і обшивати бойові знамена і збирати солдатські недопалки. Якщо мешканець острова не є інтелектуалом чи літератором, більшість з яких є прибічниками Каталонії, він не має шовіністичних проявів, ані каталонських, ані мальоркських. Ми сприймаємо політику "регіоналізму" при централізації влади, як "свободу" - при тиранії. Саме брак відчуття батьківщини, "політичної батьківщини", чи то Мальорки, чи то Іспанії в цілому – є тим, що вирізняє мій народ, тим, що зауважують подорожуючі островом. Джордж Санд описала це у своєму відомому “памфлеті”. Саме на брак відчуття батьківщини жалілися емігранти-втікачі 1812 року на чолі з Антільйоном, славнозвісним депутатом позачергових кортесів.

Раніше основою єдності була віра. До середини XIXст. це було головне і майже єдине колективне почуття. Інший з тих емігрантів, Перес де Арр’єта вважав Мальорку "велетенською церковною колонією". Дідусь говорив своїм онучатам, коли ті цілували його руку: "Дай Бог, щоб ви були святими інквізиторами". B 1792 році святкування беатифікації Катаріни Томас було маячним спазмом, немов приступ епілепсії. А під час реакції "персів" в 1814 році, народ, немов на крилах, повів старих інквізиторів до вже скасованого суду, навіть не очікуючи його відновлення, і в цих процесіях та заворушеннях натовп несамовито викрикував: "Хай живе… церква… Свята Інквізиція…", а багато військових, згідно записів одного літописця, співали Te Deum. До вторгнення чужинців, що призвело до визвольної війни, "тогочасні жінки своєю скромністю і одягом скидалися на черниць…". Але і ця єдність у вірі була розбита. І навіть у сільських районах з’являються слабкі сліди святотатства та вільнодумства.

Байдужість та солодка самозакоханість, про котрі я вже говорив, при високому рівневі загального добробуту позбавляють жителя Мальорки серйозних турбот. Типовий для країни чаррете та заміський будиночок десь на околицях – два ідеали мешканця Пальма де Мальорка будь-якого соціального стану, котрий, часто не усвідомлюючи того, знаходить натхнення у солодкій філософії Горація. Тут, як і в континентальних провінціях, є політична партія, але це, за винятком хіба що наявності загального керівництва і певних ідей, ніщо інше, як засіб прийти до влади на місцевому рівні та задовольнити свої скромні особисті амбіції, не переймаючись проблемами щодо "кредо", політичних програм, реформ… Це… там, в Мадриді відкоригують! (думаємо всі), і відправляємося на заміську віллу в Генова чи Бонанова милуватися як ростуть хризантеми. Отой задумливий і спокійний дух часто дегенерує в бік наївності або нерішучості. До того часу, поки телеграф та пароплавство не покращили зв’язок з континентальним світом, для місцевих аналітиків та періодичних видань першої полови минулого століття, характерною була тенденція, що вони дивувалися або дивилися як баран на нові ворота, коли йшлося про якісь нововведення, заворушення чи прогрес людства. Можна сказати, що географічна розірваність в певній мірі руйнує єдність виду, і що ми приймаємо участь як глядачі, а не як головні персонажі у виставі Міжнародного союзу електрозв'язку. Ініціатива та оригінальність ідей відступають перед лицем страху втрапити в кумедну ситуацію. Нам подобається слідкувати за модою, і ми її наслідуємо, іноді з дуже витонченим смаком, але ніколи не зважимося самі започаткувати щось нове, навіть якщо нас про це прохатимуть.

Відмінність смаків, невизначеність, відсутність ідеалу породженого власною землею, ведуть до того, що Мальорка готова наслідувати в Іспанії ту тенденцію яка є найпривабливішою. Ось уже 10 років Мальорка відчуває якусь дивну свербіж, чи то пак, навіть прорізання крил, які намагаються вирватися та розпростертися в повітрі, Мальорку лихоманить, як сказав Альковер, після щойно зробленої життєво необхідної вакцинації. Вагається між старим і новим; між немічним парламентаризмом і жахливою каталонською загрозою. Якщо Мальорка чітко побачить, що з’являється нова Іспанія на лоні тих самих народів, які предомінували аж до тепер, то рішуче кинеться в їхні обійми. Якщо ж новий ідеал європейського життя реалізовуватимуть східні та північні регіони, вона відчує непоборну пристрасть до них. Врешті решт, це буде лише повторенням історичних фактів: в 1640 році, в видатні дні для граф-герцога, Мальорка виступила проти Каталонії у Сегадорській війні, а 60-ма роками пізніше, у Війні за іспанську спадщину Карла "Зачарованого" виступила на стороні Каталонії проти Філіпа V.

Бідність і пасивність крокують поруч з благодатним кліматом та незайманою і вишуканою природою. "Зелена Гельвеція під калабрійським небом, зі східною пишністю та мовчазністю" – саме такою побачила Мальорку Аврора Дюпен – вселяє спокій та витончені мрії, Otium Dios, від котрого дуже важко відмовитися. Так народжується нація митців: митців життя, ораторів, ідеологів та художників. Поверх руїн та роздрібненості, про котрі я вже говорив, майорить споконвічно поетична душа Мальорки, переповнена благочестивих мрій, смиренності та радості. Пульсує в казках і рондальях, в народних піснях та мелодіях наскрізь просочених таємничою східною млістю. Муза Мальорки – сором’язлива сільська дівчина, немов Рут, збирає в полі залишки скошених колосків і, немов Ребека, біля древнього колодязя, пропонує кухоль води подорожньому. Вона не має сили, як галісійська муза, наганяти жаль і не може обдаровувати сльозами чи заколисуючою ласкою. Муза Мальорки – ніжна, "журлива", невимушена та життєрадісна. Вроджене почуття гармонії пристосувалося тут, і неначе поєднало романтичну пристрасть та готичні споруди Лонха і замок Бельвер. Нове і старе, сучасні захоплення і феодальні легенди, все проходить через купіль класичної витримки. Знаменитий дослідник кастильських романсів Д. Августин Дюран, настільки проникся тим духом, що в збірці "Плоди садів кохання", заримував одну із мальоркських казок, яка найбільше його вразила.

З 1840 року і аж до тепер над Мальоркою повіває вітерець високої і цілющої поезії. В літературі, острів приєднався до реставрації каталонської мови, на одному з діалектів котрої розмовляють всі соціальні класи. Поетична безплідність інтелектуальної поезії протягом трьохсотлітнього занедбання рідної мови, компенсувалася в 50рр. Обидва Аґільйо, Росельйо, Пенья, Коста – це справжнє втілення автентичного мальоркського натхнення. В сlair de lune цього романтичного відродження, немов в дзеркалі озера споглядала себе Мальорка, роблячи ліричні відступи в монолозі. В континентальну каталонську літературу остров'яни внесли канони чистоти і цнотливості. Вони завжди були ворогами крайнощів, завжди закохані в прекрасне та величне. Чи стануть ці заповітні мрії юності і цей ліричний відступ передвісниками сильної і міцної зрілості?

Друкується вперше. Будь-яке відтворення тексту повністю або частково забороняється без дозволу авторів перекладу та без посилання на першоджерело, яким є даний сайт.

<<< попередня сторінка       наступна сторінка >>>