Партнерські посилання
Вивчення
				іспанської мови онлайн - українською
Іспанська мова - це просто! Мовний Центр Вишинських

Оксана Кушнір

Паремія як складова іспанської мовної картини світу

Пареміологічні одиниці – це словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. В побуті деякі з них втратили первісне значення або набули нового, більш сучасного сенсу. Однак у багатьох прислів’ях та приказках подибуємо елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу відносити цей жанр до найдавніших утворень сучасної словесності. Паремії є виразами, які були створені певною спільнотою завдяки усній традиції і передавались поколіннями. Саме це забезпечує їх функціонування і прагматичну продуктивність. Отже, прислів’я та приказки, знані та вживані всіма поколіннями, є частиною загального мовного спадку.

Метою нашого дослідження є прислів’я як комунікативна складова в іспанській мовній картині світу. Його використання у різних галузях мовлення необмежено поширювалось завдяки соціальним групам, незалежно від культурного рівня мовців. Прислів’я, як фактичний матеріал, проникло в культурну традицію мовців, і, як їх власне надбання, засвідчує особливості спілкування та є елементом літературної традиції та етнічної ознаки.

Паремії можна досліджувати з різних точок зору [6, 117]. Деякі дослідники відносять їх лише до художньої літератури, віднаходячи джерела та простежуючи його сліди крізь призму історії літератури в різні епохи та стилі. Інші вважають, що прислів’я та особливості їх структури і семантики становлять інтерес для лінгвістичних досліджень, позаяк мовознавці відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, вивчаючи лексичне значення пареміологічних одиниць та їх вживання у живому мовленні. Антропологи та етнологи також відносять прислів’я до царини своїх досліджень, оскільки воно є свідком тієї соціокультурної епохи, яка його створила [3]. Хоча не всі дослідники, зокрема Луїс Комбет [10, 14], вважають паремії джерелом справжнього відображення суспільства, адже слід пам’ятати, що прислів’я не є датованими. Крім цього, існує дуже мало пареміологічних одиниць тематично звернених до подій історії: ¡Viva Fernando y vamos robando! Таким чином, навіть якщо лінгвістична форма паремій може вказати на приблизну епоху їх створення, все-таки, ці одиниці не є досконалим джерелом для досліджень історика, проте дають інформацію про образний світ, характер націй та особливості їх мовних структурувань.

М. Пазяк [1] цілком слушно підкреслює, що сучасний дослідник, аналізуючи прислів’я та приказки, може отримати дані як про звичаї, соціальну структуру суспільства, так і про моральні цінності та правила поведінки, що існували на упродовж тисячоліть.

Отже, пареміологія – це наука, яка може надавати культурологічну інформацію історичного характеру, цінну для таких наук, як етнологія, соціологія, історія, економіка. Зокрема, “осел” (“asno”) – один із найпопулярніших персонажів у іспанських прислів’ях. Це закономірно, беручи до уваги надзвичайно важливу роль цієї тварини в сільськогосподарських роботах, особливо в бідних регіонах, де селяни не мали змоги утримувати коней, і власне осел виконував функції коня: No mata al asno carga, sino sobrecarga. Саме образна будова пареміологічних одиниць містить інформацію про етнічну, географічну, історичну та мовну специфіку різних народів світу.

Багато прислів’їв широко вживаються і тепер. Та левова частка їх зникає із повсякденного вжитку, залишаючи слід лише в пареміологічних словниках. Серед головних причин зникнення прислів’їв з вокабулярія мовця, назвемо такі [8]:

1. Труднощі для розуміння: паремія містить архаїчне слово, яке вийшло із загального вжитку, тому мовець не розуміє значення терміна, його внутрішньої форми і, як наслідок, значення прислів’я, а отже, перестає його застосовувати. Яскравим прикладом є прислів’я: Pan leudo, escriño lleno. Тут вжито два терміни, які можуть бути незрозумілі: leudo, що означає «нарощений на дріжджах», і escriño, що стосується «кошика зробленого з соломи». Отримавши такі пояснення, можна зрозуміти значення прислів’я [8, 162]: El pan fermentado con levadura es tan grande que llena la cesta.

Ці сталі формули акумулювали слід століть, уже забуті способи та традиції, соціальну структуру і певний життєвий концепт, що застаріли. Ці терміни та концепти, поширені через усну традицію, а також зафіксовані в середньовічній іспанській літературі, є незмінними в межах паремії завдяки римі, метриці піввіршів і дають змогу отримати історичну інформацію про матеріальну та духовну культуру народів.

2. Труднощі для запам’ятовування можуть виникати через надмірну довготу паремії, яка, крім цього, підсилена відсутністю рими та двочленності структури, що може спричинити витіснення прислів’я з повсякденного вжитку. Патрісія Саес Гарсеран [8] наводить як приклад прислів’я: Por Santa Lucía achica la noche y agranda el día, un paso de gallina; por Navidad ya lo echa de ver el arriero en el andar y la vejezuela en el hilar; por los Reyes, bobo, ¿no lo vedes? Чинники, що зумовили його зникнення, – надмірна довгота й відсутність рими.

3. Надмірна деталізація, коли паремія належить і, отже, може вживатись та бути відома лише для жителів якогось регіону і не використовуватись в іншому: Asturiano, loco vano y mal cristiano. Це прислів’я поширене в автономному регіоні Іспанії Астуріас та дає характеристику його жителям.

Аналіз фактичного матеріалу дає змогу припустити, що прислів’я та приказки, в яких докладно змальовуються забуті види людської діяльності (особливо агрокультурні та скотарські), найбільш схильні до зникнення. Зокрема, прислів’я Pocas veces escardar, pocas espigas al segar зникає з побутового мовлення. Цю тенденцію Луїс Комбет пояснює поступовим витісненням старих аграрних структур новими індустріальними: прислів’я, в яких йдеться про стару техніку, майже зникли з ужитку [10, 14–15].

До вживаних прислів’їв, що зникають, можна віднести ті, що перериваються. Це стосується загальновідомих прислів’їв, які співрозмовник перериває внаслідок розуміння їх змісту та думки. Прикладом переривчастого прислів’я у повсякденній розмові між двома людьми може бути таке: “Se cree el ladrón…”. – “Exacto. Eso es exactamente lo que ha pasado; ni más, ni menos” [8, 162]. Проте часте використання лише першої частини переривчастого прислів’я призводить до повного забуття другої більшістю мовців. Наприклад: Cada loco con su tema (y cada llega con su postema). Еквівалентом та поясненням цього прикладу українською мовою є прислів’я “Кожен сходить з розуму на свій лад”.

В іспанській пареміології прислів’я традиційно розглядалось як прояв народної мудрості, тобто завжди пов’язувалось із сільською людиною, освіченість якої полягала лише у знанні паремій та їх вправному застосуванні щодо агрокультури, метеорології тощо. Упродовж свого використання прислів’я показали, що вони, як мова, є живим організмом, здатним до змін, пошуку нових форм, та виконують основну – комунікативну функцію [7]. Водночас паремії виконують моральну, етичну та повчальну функції. Незважаючи на те що кожний мовець володіє власними регіональними мовними особливостями, які свідчать про його соціальне походження, прислів’я та приказки є вирівнювальним елементом мовлення, позаяк висвітлюють спільні та загальновідомі ситуації, і водночас є інструментом комунікації та рівнем культури. Кожне прислів’я містить у чіткій та лаконічній формі повчальні знання, набуті народом тієї епохи, якій належать: Entre padres y hermanos, no metas tus manos (Між батьки та діти не слід пхати свого носа), Debes mirar, regalando, a quién, y qué, y cómo, y cuándo (Даруючи, треба знати кому і що, як і скільки) тощо.

Пареміологічна одиниця здатна видозмінюватись під впливом запозичень з інших мов. Іспанські прислів’я та приказки не є винятком, адже вони формувались упродовж тисячоліть, збагачуючись із біблійних, греко-латинських, єврейських та арабських джерел [9, 287]. Хоча іспано-християнські, сефардиські (сефарди – євреї, вихідці з Піренейського півострова) та арабські паремії в середньовічній Іспанії становлять три незалежні джерела, вони впливають одна на одну і подекуди мають спільне походження [4].

Вплив латинської, а через неї також і грецької культур, надзвичайно вагомий у формуванні різних культур Західної Європи, завдяки низці соціо-історичних подій та чинників [5]. Це явище закономірне, адже в Середньовіччя, як в Іспанії, так й в інших країнах, розвиток культури зосереджувався в монастирях, абатствах, релігійних школах та університетах, де послуговувались єдиною мовою: латинською. Наведено приклади, що свідчать про вплив греко-латинських джерел. Відомий вислів Сократа El saber es con mucho la primera parte de la felicidad близький до іспанського прислів’я El saber más vale que la felicidad або Más vale saber que riquezas tener, де йдеться про велику сутність знань у житті людини [9, 46]; афоризм Гіппократа A enfermedades extremas, los últimos remedios exquisitamente insuperables породив у іспанській мові низку паремій, а саме: A grandes males, grandes remedios чи A gran mal, el remedio bien y pronto [9, 47]; до наших днів дійшли вирази, авторство яких присвоюють Діогенові: Más vale honrada pobreza que vil riqueza, Más vale vivir pobre en la tierra que ser rico en la mar, Más quiero libertad con pobreza que prisión con riqueza. Вони повністю характеризують прихильність автора до скромного та стриманого способу життя [9, 48–49].

Арабська пареміологія, що проникала усними та писемними шляхами, відіграла важливу роль у формуванні іспанських прислів’їв та приказок. Учені поділяють їх на три групи [9, 66]: паремії, точний відповідник яких подибуємо в інших мовах (El polvo de la oveja, alcohol es para el lobo); паремії, що містять одну й ту ж думку, але виражають її по-різному (Cada gallo canta en su gallinero / En cada bosque su lobo / Todo perro es ladrador en su puerta); прислів’я, що не мають жодного стосунку до цивілізацій латинських, романських мов, також і германських.

Досліджуючи єврейсько-іспанські пареміологічні одиниці, варто знати, що сефарди (євреї – вихідці з Піренейського півострова), виселені в кінці XV ст. з території Іберійського півострова, осіли частково в Португалії, Франції, Італії, на півночі Африки та на Балканах [9, 129–131]. Перебуваючи далеко від батьківщини, сефарди продовжували передавати від покоління до покоління величезний культурний спадок: вони зберегли єврейсько-іспанську мову (jedeo-español), народні традиції, пісні, обряди й, звісно, прислів’я та приказки. Хесус Кантера та Хулія Севілья [2] зазначають, що більшість таких паремій мають відповідники в іспанській мові (Asno nasió, asno quedó; quien asno entrare, asno sarlá (сефард) / En Salamanca estuviste, de Salamanca volviste, y tan asno te estás como fuiste (іспанський еквівалент) [9, 133]), але деякі – нечисленна кількість – мають турецьке (Cada tenjhere topa su capac (сефард) / A cada olla, su cobertera (іспанський еквівалент) [9, 142]) та грецьке (El mazal de la fea, la ermoza lo desea (сефард: єврейське слово mazal окрім значення «знак зодіаку» перекладається як «щастя, фарт») / La suerte de la fea la bonita la desea (іспанський еквівалент) [9, 144]) походження.

Отже, підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що прислів’я та приказки – це короткі вислови, які ґрунтуються на спостереженнях над навколишнім життям і взяті з різних джерел народної словесності. Вони увібрали світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід’ємний пласт народної філософії – скарбницю мудрості. Паремії вимагають багатоаспектного дослідження, адже вони відображають найширші обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування і водночас особливості світосприйняття, психіки, способу мислення, ментальності. Результати нашого дослідження можуть бути використані істориками, культурологами, етнологами, що вивчає історичний та культурно-етнічний аспекти іспанського суспільства.

Окрім цього, іспанські прислів’я та приказки мають серед багатьох інших ознак ту, якої не має жодна інша паремія: універсальність. Вони вживаються не лише в Іспанії, півострівній чи острівній, але й у іспаномовній Америці, на континенті та на островах, a завдяки сефардам – на півночі Африки, на Балканах та в Європі.

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Пазяк М.М. Украинские пословицы и поговорки /Пробл. генезиса, семантики и жанрово-поэтической структуры: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – К., 1991, – 38 с.
  2. Cantera Ortiz de Urbina J., Sevilla Muñoz J. Contribución al estudio del refranero judeoespañol de Oriente [con correspondencia en francés y en español] // Cuadernos para investigación de la literatura hispánica. – Madrid, 1997. – №22. – P. 207–324.
  3. Cascajero J. Oralidad e historia antigua: una nueva motivación para el estudio del universo paramiológico // Paremia. – Madrid, 1995. – №4. – P. 105–116.
  4. García Gómez E. Una prueba de que el refranero árabe fue incorporado en traducción al refranero español // Al-Andalus. – Madrid-Granada, 1977. – T.42, fasc. 2. – P. 375–390.
  5. García Yebra V. El interés por las paremias // Paremia. – Madrid, 1993. – №1. – P. 11–16.
  6. Jaime Gómez J. de., Jaime Lorén J. Mª de. Autocrítica paremiológica. Los refranes españoles enjuiciados por el refranero // Paremia. – Madrid, 1995. – №4. – P. 117–125.
  7. Purificación Vila Mª. La transferencia intercultural en las paremias españolas e inglesas // Paremia. – Madrid, 1993. – №2. – P. 219–223.
  8. Sáez Garcerán P. Presencia del refrán en la calle // Paremia. – Madrid, 1996. – №5. – P. 161–166.
  9. Sevilla Muñóz J., Cantera Ortiz de Ubrina J. Pocas palabras bastan (Vida e interculturalidad del refrán). – Salamanca: Diputación de Salamanca, Centro de Cultura Tradicional, 2002. – 325 c.
  10. Sevilla Muñoz J. Louis Combet, maestro de paremiólogos // Paremia. – Madrid, 1994. – №3. – P. 9–15.
<< мапа сайту >>